від АПРІОРІ

Доля розкидала рід Шевченків країнами ближнього і далекого зарубіжжя – Прибалтика, Україна, Росія, Франція, США, Англія, Польща, Японія, Австралія та інші. Та в центрі спогадів нащадків цього роду – рідне село Шевченкове (колишня Кирилівка) Звенигородського району Черкаської області. Кожна розповідь, кожен спогад по-своєму цікаві й повчальні. Через пам’ять роду вони передають неповторний дух минулого нашої української землі, доторкуються душею до коріння Шевченкового роду.

Малим хлопчиною Іван Франко, взявши з батьківської кузні вогонь любові до скривджених і знедолених, проніс його крізь своє життя, вказуючи їм дорогу до волі… Його часто не розуміли і карали свої і чужі, а він вперто йшов дорогою до землі обітованої. Його не зупиняли ні наруга, ні тюрми, ні ненависть ворогів та своїх патентованих патріотів. Чув себе сином свого народу і зрадити йому не міг, бо став би, як сам признався, підлим перед своїм сумлінням. Не дійшов до цієї землі. Впав по дорозі, котрою пішли інші… З книги письменника Романа Горака читач дізнається про життєвий шлях Івана Франка і про середовище, в якому йому судилось жити.

Видання присвячене постаті видатного українського громадського, культурно-просвітнього та політичного діяча, педагога і журналіста основоположника і фундатора української національної фізичної культури, професора Івана Боберського (1873-1947).

Ця книга – ще один крок до відновлення національної пам’яті українського народу, повернення із забуття не лише імені Івана Боберського, а й історичного і культурного феномену української національної фізичної культури творцем, визначним діячем і репрезентантом якого він був.

Для Фахівців галузі фізичної культури і спорту, істориків, краєзнавців та усіх тих, кого цікавить історія і культура рідного краю.

Коли загорівся ліс і, рятуючи життя, птахи вимушені були покинути його, то летіли вони до води й несли відти в своїх маленьких дзьобиках краплі й кидали їх у вогонь. Їм казали: для чого це робите? Пожежу не загасите і самі загинете. Нехай так, але не носити воду і не допомагати гасити вогень ми не можемо, – відповідали ті.

У новій книжці львівського письменника Романа Горака – розповідь про одну з тих пташок, яка своїм голосом лікувала всіх зболених і стужених за втраченою Батьківщиною. Тих, хто відлетів журавлиним ключем на чужину і вже не зміг повернутись, і тих, хто залишився вдома… Її ім’я – Квітка Цісик, яка вже стала легендою України. Про неї та про її рід ця книжка.

У новому розширеному виданні відомого й глибокого біографа українських світочів йдеться про нелегкий життєвий і творчий шлях безперечно талановитого гумориста-сатирика з Покуття — Леся Мартовича.

Його товариш, одноліток й однодумець Василь Стефаник назвав Леся своїм дитячим сміхом і смаком генія. Такі молоді люди селянського походження, одержавши знання, прагнули поділитися ним з рідним народом: вони кидали навіть навчання, ходили по селах, закладали читальні, вели радикальну агітацію на виборах за селянських кандидатів, писали яскраві кореспонденції до львівських видань, були сподвижниками радикального галицького руху разом із таким велетом національно-політичної боротьби, як Іван Франко та ін.

Гумористична характеристика творів Леся Мартовича, про якого відомий також письменник, публіцист і сподвижник радикалів Михайло Павлик, сказав, що «маємо свого Гоголя», зберігає природні межі, хоча весь час перебуває на грані гротеску і карикатури. І. Франко вважав, що «Мартович є передусім прегарним обсерватором селянського життя, причому його новели визначаються незвичайним гумором.

Іронію долі, що панує над людиною, її свідомі й несвідомі вчинки він уміє передати в цілком іншому освітленні, ніж це є в дійсності, так, як це не зміг передати ніхто в нашій літературі. Його манера наскрізь оригінальна, легка і далека від будь-якого шаблону». І головне, він був викривачем всієї системи соціального й національного поневолення західноукраїнського працьовитого люду, адже вся літературна творчість Мартовича була живим відгуком на злободенні питання тогочасної галицької дійсності. Та своєю людинолюбністю до українського працьовитого народу, ненавистю до зла й несправедливості твори письменника близькі нам і сьогодні.

Роман присвячений життю і творчості легендарного українського танцівника та хореографа Сергія Лифаря, який силою свого таланту увійшов в когорту найвизначніших митців світової культури ХХ століття.

Спираючись на документальні джерела та біографічні дані, автор яскраво та правдиво відображає цілу епоху розвитку хореографічного мистецтва Європи, пов’язану з іменем великого українця, якому було наречено долею постати біля витоків новітнього відродження французького балету в минулому столітті.

Постає Київ першої чверті та середини ХХ століття, а також театрально-хореографічне та мистецьке життя тогочасної Франції, що знайшло яскраве відображення у творчому шляху Сергія Лифаря та отримало свій динамічний розвиток у єдності з такими визначними постатями, як Сергій Дягілєв, Михайло Фокін, Енріко Чекетті, Матильда Кшесінська, Анна Павлова, Ольга Спесивцева, Тамара Карсавіна, Вацлав та Броніслава Ніжинські, Пабло Пікассо, Ігор Стравінський, Сергій Прокоф’єв, Олександр Бенуа, Коко Шанель, Джордж Баланчин і цілий ряд інших відомих особистостей, навколо яких формувалася велика епоха нетлінних вартостей світової культури та мистецтва.