від АПРІОРІ

«Собор» — один із найвідоміших та найвизначніших творів Олеся Гончара. Це філософський роман, у якому розглядаються важливі соціальні та національні проблеми з погляду вічних гуманістичних істин, якими мусить керуватися людська цивілізація, щоб не прийти до руйнування і знищення.

Події в романі розгор­таються повільно, без інтригуючих поворотів, адже автора цікавить насамперед внутрішній світ героїв, їх погляди на історичне минуле, сучасність і майбутнє.

Стрижнем роману є, безумовно, собор, образ собору. Він воєдино об’єднує всі сю­жетні вузли твору. Подихом краси і величі своєї собор одних звеличує, додає снаги і сили, а інші перед ним мізерніють, нікчемніють.

Автор закликає плекати і оберігати духовні скарби, історичну, куль­турну, будівничу спадщину українців. Водночас у романі роз­вінчуються такі негативні прояви сучасності, як бюрократизм, бездуховність, нігілістичне ставлення до української культури, дух руйнування, нехтування народними звичаями, народною піснею, почуттям патріотизму.

Роман Гната Хоткевича про життя і творчість Тараса Шевченка. Роман-епопея був уже готовий до друку, коли Гната Хоткевича арештували і стратили, а рукопис безслідно пропав в архівах НКВД… А може, й до архіву не потрапив, а був знищений… Роман “Тарасик” публікується за єдиним рукописом, що зберігся.

До збірки увійшли сім творів класика української літератури, неперевершеного майстра слова Михайла Коцюбинського: “Хо”, “Дорогою ціною”, “Відьма”, “Тіні забутих предків”, “Нюренберзьке яйце”, “Для загального добра”, “Коні не винні”.

Невеличкі за обсягом оповіді відтворюють поетичний світ давніх гуцульських традицій, колоритно описують надзвичайну природу Карпат, міфологічне світосприйняття українського народу та органічну єдність з природою.

Нікого не залишать байдужим яскраві образи, захопливі сюжети та сильні і нестримні почуття, які створюють особливе емоційне напруження, що надовго залишає вийнятковий післясмак.

«Забобон» – одна з найблискучіших сатиричних повістей у нашій літературі, сповнена іскристого сміху і дотепу. Перед нами проходить ціла галерея кумедних персонажів. Недарма видатний етнограф Володимир Гнатюк, прочитавши «Забобон», сказав Мартовичу: «Знаєте приповідку, що багато на світі дурнів, та не разом ходять? А у вас у повісті зовсім інакше. Де ви таку чудову колекцію їх поназбирували?» І справді, в цьому світі безглуздя, який так майстерно змалював письменник, нема позитивних персонажів, бо кожен з них в собі ховає якусь таємницю, кожен, якщо не пришелепуватий, то смішний. А найголовніше, що повість не втратила своєї актуальності у наш час, бо в багатьох героях читач завиграшки упізнає і сучасних блазнів. У книзі також вміщено новели «Мужицька смерть» та «Грішниця».

Карпати – найзагадковіша частина України, де живуть представники неймовірної, фантастично цікавої й неповторної гілки нашого народу – гуцулів, здавна привертала увагу митців та письменників.

Щира душа гуцульства манила їх увагу, надихала творчу уяву. Мальовничі краєвиди, бистрі гірські ріки, зелені звори виплекали таку ж буйну нестримну вдачу місцевих мешканців, породили цілу низку феноменальних явищ. І найяскравішим з них є опришківство.

Славна історія борців з соціальним і національним визиском тривала в Карпатах майже півтисячоліття. І найяскравішою постаттю змагань гуцулів проти гніту, символом їх спротиву став Олекса Довбуш – «опришок», який змінив долю гуцулів.